ГМ-22 біологія і екологія 30.09.22
30.09.2022
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА №1 (2 год.)
СИСТЕМІ ОРГАНІЧНОГО СВІТУ
Мета: розвивати уміння застосовувати знання про критерії виду на практиці
та формувати практичні уміння характеризувати види.
Основною і найменшою одиницею класифікації є вид. Назва виду складається з двох слів: перше слово вказує на родову належність, а друге – на видову. Наприклад: Пес свійський (Canis familiaris) або Яблуня домашня (Malus domestica). Для порозуміння між науковцями різних країн щодо назв організмів застосовують міжнародну біологічну номенклатуру на основі латинської мови.
Приклади класифікації організмів:
Домен Еукаріоти Домен Еукаріоти
Царство Справжні тварини Царство Зелені рослини
Тип Хордові Відділ Стрептофіти
Клас Ссавці Клас Квіткові
Ряд Псоподібні Порядок Розоцвіті
Родина Псові Родина Розові
Рід Пес Рід Яблуня
Вид Пес свійський (Canis familiaris) Вид Яблуня домашня (Malus domestica)
Хід роботи:
1. Ознайомтесь з характеристиками обраних видів.
2. За допомогою основних таксономічних категорій визначте місце видів у
системі органічного світу. Заповніть таблицю1.
Таблиця 1.Таксономічне положення виду в системі органічного світу
Таксономічні категорії | Таксони (об᾽єкт 1) | Таксони (об᾽єкт 2) |
Домен | ||
Царство | ||
Тип | ||
Клас | ||
Ряд | ||
Родина | ||
Рід | ||
Вид (українська і латинська назви) |
4. Укажіть ознаки видової належності. Яка причина відмінностей видів?
1. Соболь В. І. Біологія і екологія (рівень стандарту): підруч. для 10 кл. закл. заг. серед. освіти / В. І. Соболь. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2018. – С.19-22.
Загальний вигляд білого ведмедя є широко відомим та типовим для родини ведмежих; від інших видів родини його відрізняє біле хутро, іноді, особливо влітку, з блідими жовтими плямами на боках та на череві.
Вага більшості самців білого ведмедя коливається від 300 до 600 кг, довжина тіла — від 2,4 до 2,6 метра. Найбільший білий ведмідь був застрелений у протоці Коцебу (Аляска) в 1960 році. Його вага була 1002 кілограми, і, ставши на задні лапи, він мав зріст 3,38 метра — це був найбільший хижий звір, вбитий за всю сучасну документовану історію полювання.
Дорослі самиці білого ведмедя звичайно менші за самців і досягають ваги від 190 до 300 кг та розміру від 1,9 до 2,1 метра.
Ніс та шкіра білого ведмедя чорні, а хутро — незабарвлене напівпрозоре, від чого справляє враження білого. Таке хутро є добрим камуфляжем, а також відмінним теплоізолятором. На підошвах лап білого ведмедя також росте жорстке хутро, яке виконує функцію теплоізоляції та запобігає ковзанню на кризі. Білий ведмідь є єдиним видом родини ведмежих, якому притаманна така особливість (хутро на підошвах лап), і це є однією з діагностичних ознак виду. Хутро білого ведмедя абсорбує ультрафіолетове випромінювання, але, всупереч розповсюдженій думці, не має властивостей світловоду, і не проводить ні світло, ані тепло до шкіри. Тим не менше, щільне підшерстя забезпечує дуже якісну теплоізоляцію: білий ведмідь зазнає перегріву вже при +10 °C. Також завдяки високоякісній теплоізоляції хутром білий ведмідь є практично невидимим для приладів нічного бачення, побудованих на принципі уловлювання інфрачервого випромінювання; за допомогою такого приладу можна побачити тільки кінчик його морди та нагріте повітря при видиху.
Остеві шерстинки, що ростуть крізь підшерстя, є відносно рідкими. Вони досягають приблизно 12—16 сантиметрів довжини (на череві довші), і є порожніми всередині. Ця ость жорстка, блискуча та пряма, і запобігає злипанню підшерстя при намоканні. Завдяки такій структурі хутра вода легко обтрушується до того, як встигне замерзнути. Також білі ведмеді для видалення води з хутра часто качаються в снігу: при низьких температурах сніг має досить високу спроможність до адсорбування вологи і таким чином витягує воду з ведмежого хутра.
На відміну від інших арктичних ссавців, білий ведмідь ніколи не змінює своє забарвлення на темніше влітку.
Білий ведмідь — найбільший хижий представник родини ведмежих, що практично не вживає рослинної їжі; проміж ведмедів він найчастіше вдається до полювання на людину.
Основним харчовим ресурсом білого ведмедя є тюлені, особливо кільчаста нерпа, що роблять ополонки для дихання в кризі. Втім, білий ведмідь вживає як їжу будь-яку тварину, яку може вбити: птахів та їхні яйця, гризунів, молюсків та крабів на морських узбережжях, моржів та викинутих на берег або мілководдя китів, зрідка північних оленів та вівцебиків, і дуже рідко вдається до канібалізму. Цей звір є надзвичайно сильним хижаком: білухи та моржі, що часто стають його здобиччю, звичайно важать більше тони, що приблизно вдвічі більше за білого ведмедя. Для самого білого ведмедя небезпеку становлять касатки (зрідка нападаючи у воді), людина та інші ведмеді — в бійках між ведмедями зареєстровано багато смертельних випадків. Також описано кілька випадків, коли великим моржам, захищаючись від білого ведмедя, вдавалось його вбити.
Білий ведмідь є чудовим плавцем, і його можна зустріти у відкритому морі за десятки кілометрів від берега або постійних кригових полів. Останнім часом білі ведмеді вдаються до довших, ніж звичайно, запливів у пошуках здобичі з огляду на скорочення площі постійної криги в Арктичному басейні; під час незвичайно масштабної регресії льоду в 2005 році щонайменше чотири білих ведмеді втопилися, будучи не в змозі дістатись до твердої поверхні.
Також цей хижак, завдяки своїй великій швидкості бігу (людину він впевнено переганяє), успішно полює на суходолі. Тим не менше, здоровий північний олень та вівцебик легко обганяють білого ведмедя, особливо на коротких дистанціях; тому в його раціон ці тварини потрапляють рідко, і на 80—90 % білий ведмідь харчується різними видами тюленів, молодими моржами та трупами дорослих моржів або китоподібних, викинутих на берег — тобто є деякою мірою падальщиком. Також білий ведмідь може вживати і рослинну їжу: звичайно це ягоди та коріння деяких рослин наприкінці літа або іноді навіть викинуті морем бурі водорості.
Для людини білий ведмідь є найнебезпечнішим з-поміж усіх видів ведмедів: через бідність свого природного середовища на харчові ресурси та практичну відсутність природних ворогів він є дуже сміливим, агресивним та розумним звіром, що дуже легко зважується напасти на будь-яку істоту, що може бути потенційною здобиччю. Тому наближення до білого ведмедя в природі є вельми небезпечним, і у випадку, якщо людина його помітила, найкращим виходом є повільний відхід без різких рухів до найближчої будівлі, транспортного засобу або, при їх відсутності, природного укриття.
Як і інші представники родини, білий ведмідь принаджується сміттям; наприклад, звалище в канадському місті Черчиль (штат Манітоба) відоме як «звалище білих ведмедів» завдяки постійниму їх відвідуванню цими тваринами в пошуках їстівного.
Гон у білих ведмедів відбувається навесні; пари утворюються на короткий час — тільки на період гону, без будь-яких постійних відносин між самцями та самками. Вагітність триває 240 діб (8 місяців), ведмежата народжуються на початку зими у сніговому барлогу, що його викопує мати. Звичайно народжується двоє ведмежат. Як і в інших представників роду Ursus, ведмежата при народженні дуже маленькі, звичайно 30 сантиметрів завдовжки та важать близько 700 грамів. Народжуються вони сліпими: очі відкриваються приблизно у місячному віці. Самостійно ходити ведмежата починають в 1,5 місяці, а їсти тверду їжу — в 4—5. До тих пір мати годує їх винятково молоком, яке містить приблизно 33 % жиру, що є найбільшим показником серед родини ведмежих і наближається до такого у морських ссавців; материнське молоко, як частина раціону, може використовуватись ведмежатами аж до 2,5-річного віку. При цьому після народження потомства ведмедиця нічого не їсть протягом кількох місяців — тобто і вона, і її потомство харчуються за рахунок накопиченого нею підшкірного жиру. Ведмежата виходять з барлогу та супроводжують матір починаючи приблизно з трьохмісячного віку, при цьому вона навчає їх захищатись від дорослих самців (серед яких бувають випадки канібалізму відносно ведмежат).
Статевої зрілості білі ведмеді досягають у віці 3—4 років (самки в середньому пізніше, ніж самці), а живуть до більш ніж 30 років. Цей звір не впадає в зимову сплячку, хоча ведмедиці, що народили ведмежат, не покидають свого барлогу, поки ведмежата ще малі.
Відповідно до результатів дослідження викопних рештків та ДНК, вважається, що вид білий ведмідь відокремився від бурого ведмедя приблизно 200 тисяч років тому.
Близька спорідненість білого і бурого ведмедів підтверджується їхньою здатністю утворювати плодючі міжвидові гібриди. Також, відповідно до результатів палеонтологічних досліджень, лише 20—10 тисяч років тому корінні зуби білого ведмедя почали суттєво відрізнятись від таких бурого ведмедя.
Білий ведмідь занесений до Червоного Списку МСОП.
У 1973 році СРСР, Канада, США, Норвегія та Данія підписали угоду з охорони білого ведмедя, якою було заборонено добування цього виду з комерційною метою. Відповідно до угоди, тільки аборигенне населення північних територій може добувати білого ведмедя без використання сучасної техніки.
Найбільшим лімітуючим фактором, що зараз обмежує розповсюдження даного виду, є наявність плавучої криги на морі, яка є базою ведмедів при полюванні на тюленів — їхню основну здобич. Деконструкція життєвого середовища білого ведмедя, що відбувається через глобальне потепління, зараз є основною загрозою для існування виду; на думку деяких дослідників, через глобальне потепління білий ведмідь може щезнути в природі навіть протягом одного століття. За оцінками Групи з вивчення білого ведмедя (Швейцарія), в найближчі 45 років популяція цих тварин зменшиться на 30 %.
Білий ведмідь є символом Гренландії, його зображено на гербі цієї території. Також білий ведмідь є популярним елементом символіки та рекламних сюжетів багатьох комерційних організацій (Coca-Cola, Nelvana, Bundaberg Rum). Зображення білого ведмедя є на монеті вартістю 2 канадські долари.
Ведмі́дь бу́рий (Ursus arctos) — вид хижих ссавців родини Ведме́девих (Ursidae). Цей звір є найбільш знаним видом своєї родини, одним з найбільших наземних хижаків у світі та найбільшим хижаком фауни України.
Вигляд бурого ведмедя є типовим для ведмедів взагалі. В нього міцний кремезний тулуб з високою холкою, масивна голова з невеликими вухами та очима. Хвіст короткий (6,5—21 см), часто повністю прихований в шерсті. Лапи міцні, з великими невтяжними кігтями довжиною 8—15 сантиметрів, п'ятипалі, стопоходячі. Шерсть густа, зазвичай забарвлена рівномірно або з деяким потемнінням основного кольору на морді та лапах.
Забарвлення бурого ведмедя загалом варіює у широкому діапазоні: від світло-палевого до майже чорного; але найзвичайнішою є буро-коричнева форма.
Бурий ведмідь утворює кілька підвидів (географічних рас), що відрізняються розмірами і забарвленням.
Середня вага бурого ведмедя 200—250 кілограмів. Найдрібніші особини водяться в Європі, найбільші — на Алясці, а також в Уссурійському краї та на Камчатці - вони важать 500 і більше кг; попадалися гіганти вагою 700—1000 кг. Довжина європейського бурого ведмедя зазвичай 1,2-2 м при висоті в холці близько 1 м і масі від 100 до 400 кг; грізлі помітно більше — деякі особини, ставши на задні лапи, досягають зросту 2,8-3 м; ведмеді, що живуть в Сибіру, важать 400—600 кг. Дорослі самці в середньому в 1,6 рази більші за самок.
В історичні часи бурий ведмідь був звичайним звіром на всій території Європи. В Північній Америці цей вид мешкав в західній частині континенту від Аляски до півночі Мексики. Зараз бурий ведмідь на частині історичного ареалу знищений, а в решті місць його чисельність дуже скоротилась.
Загалом у світі нараховується близько 200 тисяч бурих ведмедів. Найбільша популяція існує в Росії — близько 120 тисяч. В США цих тварин 32500, в Канаді — 21750 (дані по США та Канаді на 2004 рік). У Західній та Центральній Європі нараховується 14000 бурих ведмедів у десяти ізольованих популяціях, найбільша з яких — карпатська — за різними оцінками нараховує від 7000 до 7500 тварин (з яких близько 6000 знаходяться в Румунії[1]), і є найбільшою в Європі за межами Росії.
В Україні бурий ведмідь водиться в Карпатах, де, за даними співробітників Карпатського Біосферного заповідника, восени 2005 року нараховувалось близько 200 тварин.
Останнім часом, з огляду на глобальне потепління, ареал бурого ведмедя став розширюватись на північ в приполярній та полярній зонах Євразії та Північної Америки; тут спостерігається все більше накладання ареалів бурого та білого ведмедів, наслідком якого іноді буває навіть утворення гібридів цих двох видів.
Бурого ведмедя занесено до Червоного Списку МСОП як «вид із найменшим ризиком».
Попри те, що бурий ведмідь належить до хижаків, полюванням великої здобичі — лосів, кабанів, оленів — займаються далеко не всі з них, а головним чином ті, що мешкають у північній тайзі.
В основному ж бурий ведмідь живиться переважно ягодами, плодами, горіхами, зеленими рослинами, комахами, їхніми личинками, рибою (особливо під час масового нересту), падаллю. Але цієї їжі він зазвичай з'їдає дуже багато. Бурі ведмеді полюбляють мед, який добувають з гнізд диких бджіл, а також можуть розорювати пасіки.
Найтиповішими місцями життя бурого ведмедя є глухі ліси з буреломом, що перемежовуються з болотами, галявинами, водоймами.
Тримається ведмідь звичайно одинаком, самки — з ведмежатами різного віку. Самці та самки територіальні, індивідуальна ділянка в середньому має площу від 50 до 400 км² (в основному розмір залежить від концентрації харчових ресурсів), причому у самців ділянка у 6—7 разів більша, ніж у самок. Кордони ділянки відмічаються запаховими відмітками та «задирами» — подряпинами на примітних деревах.
Влітку ведмідь влаштовується на відпочинок, лягаючи прямо на землю серед трави, чагарників, у моху, — тільки щоб місце було достатньо затишним та відокремленим. Восени ж ведмеді готують барліг для зимування. Але і в цьому випадку вони (особливо у південних частинах ареалу) можуть обмежуватись відкритим лігвом в густому ялиновому молодняку, біля великого дерева, або навіть на відкритій галявині, натягавши туди купу моху та ялинових гілок та склавши їх у вигляді велетенського гнізда. Часто барлоги розташовуються в ямах під захистом бурелому або коренів повалених дерев.
Для барлогу ведмідь вибирає найбільш надійні, глухі куточки своєї території: наприклад, на острівці посеред великого болота. Сюди звір іноді приходить за кілька десятків кілометрів і, наближуючись, всіляко плутає сліди.
Залежно від кліматичних та інших умов ведмеді знаходяться в барлогу з жовтня — листопада до березня — квітня, і навіть пізніше, тобто, приблизно, 5—6 місяців. Найдовше в барлозі перебувають ведмедиці з новонародженими ведмежатами, найменше — старі самці.
Всупереч розповсюдженій думці, ведмеді в дійсну сплячку не впадають. Їхній стан правильніше назвати зимовим сном, тому що вони зберігають повну життєздатність, чутливість, у випадку небезпеки покидають барліг та, після блукань по лісу, займають новий. Однак звірі, що дрімають у барлозі, витрачають небагато енергії, існуючи винятково за рахунок накопиченого восени жиру: з нагуляної до зими кількості (до 180 кг) витрачається, в середньому, 80—90 кг. Зима для ведмедів найважча тим, що їм важко ходити по глибокому снігу.
В деякі роки, через неврожай основних кормів, ведмеді не встигають восени достатньо відгодуватись, і взимку не залягають в сплячку. Через те вони стають бездомними «шатунами», і є дуже небезпечними для людини при зустрічі.
Самки приносять потомство раз на 2—4 роки. Під час гону звірі, зазвичай мовчазні, починають видавати гучне ревіння (особливо самці). Між самцями можуть виникати бійки за самку, що іноді навіть закінчуються смертю; переможець іноді може їсти переможеного.
Вагітність у ведмедиці протікає з латентною стадією, ембріон не починає розвиватись приблизно до листопаду, коли самиця лягає в барліг. Всього вагітність триває 6—8 місяців, пологи відбуваються з січня до березня, коли самиця ще перебуває в зимовій сплячці. Ведмедиця народжує 2—3, зрідка 4 або навіть 5 ведмежат вагою 340—680 грамів та довжиною до 25 см, вкритих короткою рідкою шерстю, сліпих та глухих. Вушні проходи у них відкриваються на 14 день; через місяць вони прозрівають. Вже на третій місяць життя ведмежата мають повний набір молочних зубів і, окрім материнського молока, починають їсти ягоди, зелень та комах. В цьому віці вони важать близько 15 кг, і величиною приблизно як собака; до шостого місяця життя ведмежата важать 20—25 кг. Лактація та годування ведмежат молоком можуть продовжуватись до 18 місяців.
Батько своїм потомством не займається, ведмежат виховує одна самиця. Часто з ведмежатами, що народились цього року, біля самки перебувають торішні ведмежата (зазвичай також самиці), так звані «пестуни». Такі «пестуни» остаточно відділяються від матері на 3—4 році життя.
Статевої зрілості ведмеді досягають в 4—6 років, але рости продовжують до віку 10—11 років. Тривалість життя в природі — 20—30 років, в неволі — 47—50 років.
Промислове значення бурого ведмедя невелике, полювання на нього на більшості території ареалу заборонене або обмежене. Шкура використовується переважно для килимів, м'ясо — для харчування. Жовчний міхур використовується в традиційній азійській медицині. Зустріч з бурим ведмедем може бути смертельно небезпечною. Як правило, цей звір уникає зустрічі з людиною, але близька випадкова зустріч, особливо з шатуном взимку або з ведмедицею, що опікується ведмежатами, може закінчитись загибеллю або важкими ушкодженнями. Як вважають досвідчені мисливці, при зустрічі з ведмедем ні в якому разі не можна втікати: треба залишатись на місці, очікуючи, коли ведмідь піде геть, та не роблячи різких рухів. Якщо ведмідь все ж таки пішов на людину, радять впасти ниць та не ворушитись, прикидаючись мертвим, доки звір не піде. Інколи у таких випадках ведмідь може накидати на лежачу людину купу гілок та сміття, «ховаючи» її як запас їжі.
У 2011 р. на території Національного природного парку «Синевир» створено єдиний на той час в Україні реабілітаційний центр для бурих ведмедів. У 2012 р. в Житомирській області було відкрито центр порятунку бурих ведмедів «Надія» засновником якого є міжнародний благодійний фонд «Чотири лапи».
У 2017 р. у Львівській області відкрився Ведмежий Притулок Домажир. Основна мета цих центрів — допомога ведмедям, їх реабілітація та відновлення, порятунок їх із готелів, ресторанів, пересувних зоопарків та цирків, притравлювальних станцій, в яких тварини утримувалися у незадовільних умовах та використовувалися їхніми власниками задля розваги.
Комментарии
Отправить комментарий